“Самурай” — від слова “сам”. Йдучи в науку, варто розраховувати, що ніхто вам не допоможе та не підтримає. З таким майндсетом, ви будете до усього максимально готовими та геть нічому не здивуєтесь.
Одразу до діла. Цей ґайд — про самостійний розвиток та підготовку для природничої дослідницької роботи. Вектор спеціальностей — природничий. Переважно, біологія. Але, зі слів колег, у фізиків та хіміків все практично так само.
Болю і поту буде багато, тому починаємо з дуже-дуже раннього старту.
Round One: Fight!
Якщо зараз ви у восьмому класі — до ваших послуг все ще існує світ, максимально повний можливостями. Можливостями я називаю наступні речі: вступ в топовий ВНЗ України, вступ в нормальний ВНЗ Європи або Америки. Можливість регулярно їздити на воркшопи та літні школи, куди душа забажає. Можливість потрапити до 1-5% свого потоку (впливає на успішний вступ на стажування або трансфер закордон, якщо все ж вступали в Україні). Рання фундаментальна підготовка важлива, оскільки “трансфер в країни золотого мільярду” — це квест сам-по-собі. Вже в університеті, у вас практично не буде часу доганяти базу і “вчитись по ходу”, розбираючись з міжнародними грантами, системами вимог та подання заявок. Не кажучи вже про форс-мажори, які виникали і виникатимуть. Через ту саму ковідну кризу, навіть об’єктивно кращі з кращих студентів Шеви з превеликими труднощами змогли поїхати на програми, куди успішно подались і де “їх вже чекали”. Врятувала лише рівна-рівна база знань без прогалин: бо треба і в альмі-матер закривати сесію на 95-100, і в лабі встигати працювати, і комунікацію з закордонною професурою вести, щодня доводячи свою “кращість” та “компетентність”. Як це було — читайте в статтях Аріни та Влада. Тож вчіться вже зараз.
Теорія Червоної королеви: adapt, evolve, proliferate in order to survive
Кожен рік бездіяльності й дрочки в Доту зменшує кількість цих можливостей на порядок, а рік активної роботи над собою — навпаки, примножує кількість потенційних можливостей на два порядки. Я біолог, тому, базою (не для ЗНО, а для свого майбутнього) рекомендую почати читати: Тритомник Стаута, Тейлора, Ґріна. Далі — тритомник Альбертса. Або, якщо кишка тонка, читайте праці Сиволоба: “Генетика”, “Молекулярна біологія”. Фізика — повний курс лекцій Фейнмана. Хімія — хай мене поправлять хіміки, але, біологу, підійде будь-який аналог шкільної хімії в таблицях та схемах + курси з Khan Academy. Важливо: підготовка до ЗНО — це окреме завдання. Ґрунтовний загально-науковий розвиток сам-по-собі не гарантує відмінного складання тестів. Як написати ЗНО на 200 — це особлива технологія, про яку, можливо, ми ще розповімо у окремій статті.
Якщо прям зараз, з 8-мого класу, вам хочеться у науку, то глобальних шляхів для саморозвитку є два. Тобто, по суті, один, але у двох режимах: хардкор та premium.
Варіанту easy нема. Наприклад, для філологів та інших гуманітаріїв і т.д. варіант hardcore перетворюється одразу на emerald nightmare. Свіжа стаття (від 15 квітня 2021) з трьома відрами імпотентних скиглень на Українській правді це лише підтверджує. Поточний баланс сил передбачає, що природничників і технарів — люто мало, тож їм необхідні заохочення, а філологів та менеджерів — випускають свіжі мільйони щороку. Й об них справді не соромляться витирати ноги: ні адміністрація ВНЗ, ні можливі роботодавці, ні навіть у нас в Пульс… Загалом, за останні десять років ситуація лише поглибилася, тому стипендія природничника навіть в Україні у два рази вища, ніж у ровесника-гуманітарія.
P.S. Якщо ви юний дослідник і намагаєтесь робити науково-дослідні роботи вже в школі: для міжнародного вступу поняття середнього балу атестату є більш вагомим, ніж “ну дивіться, я два роки в МАН України наукову роботу робив, але публікації ще нема”. Олімпіади, наукові роботи в МАН і т.д. прямо впливають лише на три речі: середній бал атестату, стосунки з проактивними викладачами кафедр українських ВНЗ, додаткові бали у рейтингу вступників до ВНЗ України. Готуватися до олімпіад та ЗНО можна або самостійно, або за допомогою репетиторів-студентів — нещодавніх школярів-призерів, або пед-акул, які фармлять цю тему вже кілька останніх років (дорого, дуже дорого й не завжди ефективніше). Також треба почати спілкуватися з універською тусовкою. Зараз це простіше, ніж у часи Вконтакті. Чим раніше — тим краще. Контакти є, питай, пиши на t.me/pulsarmagQA.
Срібна ложечка
Варіант “premium” передбачає, що у вас є значна фінансова підтримка та заохочення сім’ї. Суть: закінчити школу, здати ДПА, здати мовний екзамен (EILTS для ВУЗів Європи, TOEFL — для Америки) чи інший мовний екзамен у авторизованому (! ! !) національному центрі країни, куди планується вступ на основі шкільного атестату. British Council — для IELT. ETS (ets.com) — для TOEFL. Курси англійского возлє мєтро — нє, дорогенькі, не канає. Навіть якщо вас будуть запевняти в зворотньому.
Далі: навіть якщо вам вдасться отримати міжнародну стипендію або грант — витрати за грантом компенсують в приблизно всередині семестру, а до того часу, фактичний переїзд, купівлю квитків, оренду житла (якщо гуртожиток не передбачено), харчування і т.д. доведеться робити “за свої” стартові 7-10, а то й 20 тисяч євро, які ще треба одномоментно десь взяти.
Якщо такої можливості навіть в теорії нема — здавай ЗНО. Велкам в клуб.
Завтра ЗНО
ЗНО — це дуже класно, тому що успішна здача трьох-чотиртох уніфікованих екзаменів дозволяє:
- Всліпу переїхати у ВНЗ до іншого міста;
- Є можливість повністю змінити коло спілкування та інтересів;
- Забезпечення стипендією та житлом за рахунок ВНЗ — реальна тема. Це працює і дуже допомагає.
- Однокурсники — це купа контактів й нових нормальних співрозмовників, з якими точно більше спільного, ніж відмінного.
Дисклеймер: ще раз нагадаємо, що наукова підготовка не гарантує успішного складання ЗНО, тому готуватись потрібно окремо.
Пункт п’ять
Здача ЗНО та вступ у ВНЗ створює точку росту. Бакалаврат, курсова, диплом, магістратура, знову диплом. А може й аспірантура. За умови вступу у щось з ТОП-10, це — 7 років життя у продуктивній атмосфері. Так, стипендія не велика. Так, перспектива піти працювати за спеціальністю — не завжди виправдана. Але, в оточенні прогресивних однолітків, ви можете набути нових карколомних скілів чи навіть організуватись в стартап. Вступаючи в Інститут біології, я подумати не міг, що, до отримання диплому, я просто поміж іншим, під тиском друзів роздуплюсь у веб-технологіях (HTML5, css3, php та фреймоворки типу WP). А почалось все з BioPy/SciPy для створення метаболічних моделей в лабі.
Коли кажуть “ЗНО — це не найважливіший екзамен у вашому житті” — не вірте, це брехня і попускалово. Ця штука більш карколомно-доленосна, ніж шапка з Гаррі Поттера: вибір “Гріффіндор чи Слізерін” — це не так боляче, як “НУБІП чи Драгопєд”.
ЗНО позаду. Як фіксувати свій науковий прогрес в універі?
Ви — на першому курсі. Що робити? Добре закривати модулі та сесію. Шукати, принаймні, українську лабу. Формально, перші два роки про те, що вам треба в лабу, у ВНЗ взагалі не згадують, але на третьому курсі “різко” треба десь робити і здавати курсову. Без “попереднього досвіду” роботи пліч-о-пліч з реальними живими науковцями — курсач апріорі не вдасться написати осмисленим. Увесь свій лабораторний досвід ОБОВ’ЯЗКОВО треба фіксувати тезами на конференціях: від найвсратіших маленьких локальних до адекватних міжнародних. Тези на українських конференціях стануть у нагоді, щонайменше, при вступі на магістратуру/аспірантуру до нас же. Тези міжнародних конференцій — преференція для отримання міжнародного гранту та вступу на магістратуру за кордон. Ігнорувати українські конференції можна виключно лише якщо ви стабільно та успішно “закриваєте” міжнародні.
Speedrun. А якщо, те-й-то, як його, не дуже хочу бути науковцем, але швиденько хочу отримати диплом?
Тоді питання, нащо вам взагалі природничий диплом. Без лаби, знайденої, щонайпізніше, наприкінці другого курсу, — не вийде зробити нормальну бакалаврську дипломну. Сам процес написання реальної, а не фіктивної, дипломної роботи, потребує широкої інтеграції в українське наукове коло. Тобто, якщо ви працюєте чесно, то вас, навіть якщо почати на 2 курсі, уже всі свої знатимуть. Якщо ви не знайдете лабу і не впряжетесь в роботу, тихенько та самостійно напишете просто оглядовий диплом — для кафедри, це, безумовно, підійте. Але у кого ви отримаєте рекомендацію на свою роботу? Які практичні методи ви опануєте? Що зможете вписати в CV як для українського, так і закордонного проджекту?
Game over. Insert coin.
Такий напів-чесний, суто-формальний спідран наукової роботи закінчиться наступним: ви отримаєте диплом біолога. 0 практичних знань. Якщо ви дівчина або білобілетник, то почнете пошук роботи. Побачите, що навіть для “лінивих” чи “офісних” біо-вакансій вимагають магістерський диплом. Візьмете gap-year. За цей час можна або спробувати податись в провінційний європейський ВНЗ на магістра, на контракт, або таки пошукати нашу лабу (їх щороку менше), пояснити ситуацію, приєднатись в проект, встигнути опублікувати тези на кількох конференціях. Бо без конференцій, без опанованих вет-лаб методів у вас будуть труднощі навіть з вступом на бюджет української магістратури. Якщо за gap-year встигнете опублікувати щось міжнародне (багато тез або статтю) — з’являться примарні шанси на міжнародне грантове фінансування.
Здорова альтернатива
Звісно, найкращий варіант: щоб і курсова, і дипломна були тим, чим вони і задумуються — констатацією реальної наукової роботи.
Реальна наукова робота — це безпосередня постановка методів та збір даних для вашої статті. Це важливо. Прийшовши в лабу, ви не маєте бездумно “набивати руку”. Ваша робота має збирати дані для підтвердження або спростування конкретної гіпотези. Кожен рік роботи має підтверджуватись статтею. Не в Nature, звісно, але в журналах з імпакт-фактором в ~2. І участь у конференціях, і поїздки на стажування та воркшопи. Всі ці штуки мають бути осмисленими, цілеспрямованими та об’єднаними спільною проблематикою. Якщо ви живете свій третій та четвертий курс так — то курсова/диплом пишуться як мемуари. Це по-перше. По-друге, лаба-лабі-лаба. Не усі лабораторії хороші. Не усі проекти — перспективні. Не всі наукові керівники — чесні люди.
Як обрати наукового керівника
“Яким має бути ідеальний науковий керівник” — сформувати важко, оскільки успішних сценаріїв багато. Прекрасним науковим керівником може бути як і ретельний науковий співробітник, так і відповідальний та суворий завідувач відділу. Навіть тріо “мікрошеф (аспірант попереднього покоління) + шеф (завлаб/старший науковий спіробітник) + ви (андерград/бакалавр/магістр/аспірант першого року)” може бути дуже вдалою комбінацією. Здорові наукові стосунки: шеф дає вам завдання та доступ до реактивів і обладнання. Ви сумлінно читаєте статті, опановуєте практичні лабораторні техніки разом з колегами, вчитеся робити wet- та dry-lab методи своїми руками. Використовуєте ці методи для встановлення відповідей на наукові питання, поставлені відділом. Свої спостереження та висновки записуєте — це і буде матеріалом для наповнення диплому та статтей.
Коментар від Віталіка Дашковського: Якщо вам доведеться поїхати, вас, як науковця, цінуватимуть, критикуватимуть та обиратимуть як за опубліковані матеріали, так і за практичні навички. З фокусом якраз на навичках. Наявність практичних навичок підтверджується співбесідою та опублікованими матеріалами. Опубліковані матеріали — результат набутих практичних навичок. Уроборос знову гризе свого хвоста.
Пам’ятаєте Леона Кіллера? Науковий керівник — це ваш Леон. А ви — його Матільда. Бігом передивлятися. Пам’ятаєте сцену їхнього знайомства? Приблизно так, в ідеалі, має виглядати ваше знайомство з науковим керівником. Ця людина проведе з вами більше 1000 днів спільної роботи. Потужний Леон може і буде вас захищати (дослівно!). Вона/Він відповідає за вашу роботу своєю репутацією (яка, звісно ж, є). Тож жодних овацій, щенячих посмішок та КРАЗів солодких обіцянок. Тест, презентація ідеї перед відділом, достеменне обґрунтування вашої ролі в проекті — якось так мають виглядати ваші “входини в наукову хату”. Чим більш радісним та ненапруженим пройде ваше знайомство — тим більше шансів, шо це підстава: або потенційний шеф неадекват і їй/йому абсолютно все одно, як ви працюватимете, або це пастка, яка закриється, як тільки ви узгодите усі формальності.
А от “маркери патології” — з року в рік, щоразу характерні.
Ознаки катастрофи. Класичні:
- Останній/ня аспірант/ка захистилися >2 років тому.
- Остання публікація >2 років тому.
- Робота у відділі не йде. Реактивів нема (ну, є: в неперебраних ящичках стоїть, закупорений ще у 1972, фенол). Обладнання нема. Контакти давно втрачені.
- Всі ваші ідеї вітаються, бо ні бажання, ні потужностей на власні давно нема.
- Ніхто, абсолютно ніхто на факультеті, де ви навчаєтесь, ніколи не чув про такого вченого.
- Вписатись в такий колектив — гірше, ніж одразу відрахуватись й поїхати на Десну.
Сценарій катастрофи №2, містичний
- Є лаба. Не відділ, просто лаба. Звісно ж, у одному з інститутів, а не в підвалі. Або в інституті в підвалі. Про лабу ви дізнались від когось з однокурсників або з загального чату.
- У лаби є “завлаб”. Саме ця людина привела вас в приміщення та провела першочерговий інструктаж. Чи навпаки: “завлаба” ніхто ніколи не бачив, але ви говорили з ним по телефону чи листувались через імейл, типу zavlab@protonmail.com.
- Ви прийшли. Лаба прекрасна: все є, від мікропіпеток до плазмід.
- Вам одразу дали просте завдання (навиділяти РНК, поставити форезів) й порекомендували звертатись з питаннями до колег, якщо раптом що.
- У лабі є кілька студентів.
- Ви спілкуєтесь і розумієте, що ваша робота з іншими студентами аж ніяк не перетинається. Поза межами методу, вони взагалі не розуміють суті вашого завдання.
- Режимність, це, звісно, добре, але вас ДУЖЕ сильно взйобують за неможливість прийти у конкретний день.
- Прохання написати вам рекомендацію або ігноруються, або рекомендації приходять підписаними іменами інших людей (працюєте ви з Дмитром Сергійовичем, а підписує вам рекомендацію умовна Надія Павлівна взагалі з іншого відділу або інституту).
- Вам або не дозволяють копіювати дані, або не пояснюють, з яким об’єктом ви працюєте. Або об’єкти щотижня різні.
- Відбувся аутсорс. Перспектива затриматись тут — до часу, поки вам не знайдуть заміну. Зібраних даних не вистачить навіть на диплом, не кажучи вже про офіційну статтю. Тікайте.
- Ну хоча б досвід отримали.
Навіщо вчитися та працювати в Україні, якщо можна одразу поїхати закордон?
Чому варто поїхати:
- Учаснику американської/європейської/японської групи трохи простіше публікувати результати спільної роботи.
- Величезна кількість визрілих дослідних груп, з усім необхідним обладнанням та зв’язками;
- Це не дуже важко: достатньо розсилати 3-5 особистих заявок керівникам дослідних груп щотижня — й уже за місяць-два ви будете знати, де вам можуть бути раді.
- Можна отримати грант і різко й суттєво покращити свої умови праці та проживання (якщо раптом, геніальний розум та сталева воля — то й увесь ваш крам). Міжнародні програми пропонують значно більш суттєву підтримку для талановитої молоді, ніж будь-які українські.
- Винятковим студентам будуть раді: це ефективна та дуже дешева наукова потужність.
Чому народ обирає не морочитись з науковою еміграцією
- Конкурс, конкурс, конкуренція. В першу чергу, ви конкуруєте з аплікантами з Китаю та Азії. В другу — з локальною молоддю (не дуже амбітною, але й місць не вагон).
- 1300 євро стипендії для Європи + відсутність вільного часу на іншу роботу — це ніщо. Як додає Віталік Дашковський, наш спеціальний кореспондент в Данії: ваш temporary residence permit може напряму забороняти підробіток. Тож підписався на 1300 євро — живеш на тисячу триста євро.
- Завжди є ризик вилетіти. Повертатись в Україну доведеться з колосальними часовими та фінансовими втратами.
- Можна вилетіти навіть після успішного завершення проекту. Наприклад, групу розформують або дослідження не продовжиться.
- Приємно бути PhD Student, оскільки ці витрати покривають фонди та грантові програми. Сутужно бути PostDoc’ом — оскільки це робоча вакансія, витрати на фінансування якої йдуть за рахунок установи.
- Зізнайся, ти боїшся вилізти в висококонкурентний жорстокий світ.
Коли можна відмовитись від хоча б однієї пропозиції з-за кордону і залишитись тут:
- У вас спрацьована команда в лабораторії. Статті пишуться, методи опановуються, обладнення оновлюється, вас ставлять співавтором — все добре.
- Сімейні обставини.
- Вдається поєднувати розвиток наукової кар’єри з “нормальною роботою”. За кордоном на це може бракувати часу як через об’єм навантаження, так і через навмисно побудований графік таким чином, щоб паралельно працювати ще десь було неможливо.
- У вас все прекрасно й тут.
- Менша конкуренція. В Україні у вас значно більше ризиків та перспектив.
- Глибокі системні порушення острівцевої кори, що ідентифікуються бажанням жити в Україні й читати Pulsarmag.
