У цій статті ми препаруємо поняття “наукової кар’єри” і пояснюємо, яку користь можете дати не “ви — Науці”, а наука — безпосередньо вам. Простіше кажучи, навіщо в спекотний день може бути вигідно залишитись ставити форези, поки ваші однокласники з дітьми сіли в тачку й поїхали збирати черешні.

Плюси:

  • Академічна мобільність, як ніколи і ніде
  • Можливість влаштуватись на позиції, куди ніколи не візьмуть людину з "рандомною" освітою
  • Процес підготовки та навчання біолога дуже відрізняється від усіх інших спеціальностей, 4-6 років життя пройдуть досить весело: вам доведеться малювати, працювати з тваринами, реактивами та химерними апаратами, а також багато подорожувати й проводити час на природі в межах навчальної програми — це не нудно і не однотипно, навіть у найбільш дохлих універах



Мінуси:
Індивідуальні та детально перелічені у наступних розділах, залежно від первинної мотивації, однак, найпоширеніші:

  • Спеціальність потребує кмітливості та швидкої роботи мізків
  • Український науковець не може займатись лише наукою: доводиться самостійно адмініструвати свій проект та шукати можливості для його проведення — але це помагає знайти контакти та прокачатись у менеджменті
  • ...2-3х проектів, оскільки жити за рахунок одних лише стипендій шо в нас, шо в Європі — можливо, але не приємно.
  • Це, звісно ж, ще не все

До речі, про Європу та академічну мобільність:наступний раунд делайнових дедлайнів — з жовтня по січень. Якщо ви плануєте поступати за кордон чи подаватися на програми, то рекомендуємо не зволікати і вже зараз збирати:

  • а) свого знання англ. мови сертифікат TOEFL чи IELTS;
  • б) оформлене CV;
  • в) офіційну академічну електронну пошту;
  • г) Аккаунт на Research Gate та ORC ID;
  • д) академічну довідку за свій BSc/MSc та виписку оцінок + переклад, бажано — нотаріально-завірений.

Мотивація для побудови наукової кар’єри.


Для зручності, мотиви молодих науковців можна описати на прикладі системи класів з Сайберпанку.

Номад

Ви змалечку вирішили розчинитися у природничих науках, оскільки розуміли, що це — чи не єдиний шлях для дитини з села чи пе-ге-те хоч-якось самостійно вибитись в люди. Роки районних та областних олімпіад, ночі самостійної підготовки та, звісно ж, добре складене ЗНО привели вас до бакалаврських кафедр Києва, Львова, Харкова, Дніпра чи Івано-Франківська. Що далі? Можна спробувати переїздити далі: в магістратуру Орхуса, Геттінгена, Берліна, Брно, Карлового університету чи, якщо любите хардкор, — то з області Києва, чому б ні. Столиця не є обов’язковою точкою на карті наукової еміграції в кращий світ, оскільки круті науковці України створюють осередки довкола себе, а не гуртуються в одному місті. Ви зможете знайти можливості імігрувати в Німеччину чи Пенсильванію після природничих кафедр, реальний приклад, Івано-Франківська чи Львова.

Емігрувати можна:

  • #після школи, перед бакалавратом;
  • з бакалаврату на бакалаврат;
  • після бакалаврату — на магістратуру. Найвигідніший та найнадійніший варіант;
  • після магістратури — на PhD, тобто в аспірантуру. Альтернатива — після магістра поїхати попрацювати на позиції лаборанта, а потім подаватись в аспірантуру не як укр. магістр, а як європейський лаборант;
  • після PhD — на post-doc позицію, відповідно до вашої спеціальності.

Дитя вулиць

З купою можливостей та без суттєвих обмежень, у дитинстві-юності ви не думали про науку як про “спосіб виживання чи покращення життєвих обставин”. Прекрасне знання англійської, природничі гуртки у школі, ліцеї, палаці культури чи навіть секції МАН, відкриті лекторії у коворкінгах та університетах, онлайн-курси, культура E. coli в чашках петрі на балконі та A. niger у банці з агаром, рибки-ящірки-черепашки, пологи у котиків та песиків, визначення дерев за опалим листям у сквері під домом — ваша всеохопна реальність. Ви змалечку цікавились та займались біонаукою не тому що “мушу” чи “треба”, а тому шо життя бентежне. Дуже імовірно, що свій перший бакалаврат ви отримаєте одразу закордоном, оскільки з міжнародних літніх шкіл чи онлайн-форумів у вас залишилось чимало друзів, які тримали вас вкурсі, ділились лінками на вступні кампанії і програми, та й загалом були раді, щоб ви навчалися разом з ними. На український бакалаврат вас можуть загнати хіба наступні речі: пропущений дедлайн — без коментарів; невпевненість у власних силах та комплекс меншовартості чи, навпаки, лютий патріотизм і бажання на своїх плечах витягнути укронауку з болота — речі діаметрально-протилежні, однак часто спонтанно-взаємозамінні (то невпевненість ховають за патріотизмом, то патріот на хвилі меланхолії відчуває себе гіршим за закордонних однолітків); комфортні умови проживання у рідному місті, зручна інфраструктура для занять наукою саме тут, наявність достатньої кількості локальних зв’язків, знайомих, грошей (шо в Берліні — місяць оренди, у Києві — капітал на стартап, укр. державні премії “на дослідження” молодим науковцям рідко перевищують триста баксів, тож держава тут солідарна з нашим висновком). Розуміння того, що хоч країна у нас велика, та конкуренція — низька, створює в голові п’янкий вир відчуття можливостей, який може затримати вас на місці.

Залишитись в Україні

Плюси:

  • + Жити дешево, приємно й дуже смачно.
  • + Ви всіх знаєте. Можливо, якісних нових контактів тут буде не так багато, як там, але ви вже маєте уявлення, з ким співпрацюватимете надалі, оскільки мали достатньо часу, аби вивчити "український академічний простір" вздовж та впоперек з власних спостережень чи з Сененкопедії.
  • + Дружня тусовка, спільний бекграунд: близькі меми, цінності, спільний біль, спільні амбіції та проблеми — це зближує сильніше, ніж підготовчі курси та семінари для іммігрантів.
  • + Разом з братвою з попереднього пункту можна організувати біоконтору
  • + Унікальний вид мазохізму. Ви зможете отримати легітимний патент на декілька приладів та абсолютно мимовільно зробити глобальний внесок у світову науку просто тому шо в певний момент у вас не було тримача-обладнання-коштів на об'єкт Х і вам довелось сколошматити аналог самостійно.
  • + Зустріти колегу-однодумця, який шось може і вміє — це свято, блін. Ви будете дружити і поза лабою/унівєром, 100%
  • + Завжди можна короткотерміново звалити в Європу на стажування чи конфу і, іноді на досить тривалий період, отримати усі тамошні бонуси практично без суттєвих мінусів.
  • + З укр. дипломом можна працювати у нас, а європейський доведеться натуралізовувати.


Мінуси:

  • - Шлейф історії. Нахамив Дикому на всеукраїнській олімпіаді? Тебе запам'ятали. Написав хуйню в комментах на стрімі Нейротвіна? Тебе запам'ятали. Спер пачку цигарок Смірнова, прийшовши на університетську олімпіаду? OH SHI~
  • - Рептилії в лігвах науково-дослідних інститутів повністю застали та пережили совок. Радянська потвора досі у їхніх серцях, головах, методах і діях. Цих зергів значно більше, а їхні "соображенія" — "вартують більшого", ніж думки молодняка.
  • - У зв'язку з попереднім пунктом, вам не можна викинути брудні колби, використані фотоплівки, постери ЯЛТА 1979. Купити нові меблі теж не можна, навіть коли є бюджет, бо зачєм? Етот стол стоїт тут з 1954, а про тебе через 5 років всі забудуть.
  • - Дєнєг, курва, мало; за них ще треба жити і, якщо без DLC "Успішна лаба", купувати розхідні матеріали. А більше — не планується. Нівелюється за допомогою DLC "Науч 2077" чи "Фрілансь поки ніхто не бачить 2: Помста фрілансера".


Виїхати в Європу

Плюси:

  • + Культурно- та соціально- інший рівень. Установа дбає про працівників, працівники — дбають про установу. Цього дуже бракує українській науковій культурі.
  • + Все є. Поступаєш, отримуєш стипендію, якої в акурат вистачить на середнякове проживання. Жити і працювати будеш в нейтральній атмосфері, яка не відволікає. Трохи навіює нудьгу, але не підсвідомий відчай та розчарування, як ця наша грьобана совєтска мєбєль і стіни з грибком, який складно прибрати без бою, бо обов'язково якась рухлядь причепиться на предмет "хто разрєшал?".
  • + Вступив у лабу або науковий проект? Закупись технікою на грантові гроші.
  • + Всі знайомства — нові. На відміну від України, європейські та американські студ.містечка групуються за сферою наукових інтересів, тож можна знайти не просто "цікавий контакт", а цілий каскад контактів.
  • + Кільцьова локальна інфраструктура. Кампус містить все: від корпусів інститутів і бібліотек до клінік та, прости господи, стартап-хабів.



Мінуси:

  • - Студентські містечка — це гето. А, щоб жити не в гето, треба відвалювати за житло стільки ж, скільки відвалюють, допустим, німці чи голандці, які також не хочуть жити в гето (700-900 євро). У німецького студента таких грошей нема, тож житиме він в гето.
  • - Про ресторани і таксі можна забути, для соціалістичних країн то вважається "лухарі", тож на цих сегментах ціни відриваються. Болт у Києві за 40-хвилинну поїздку візьме 103 грн при стипендії в 6000 грн, а Berliner Taxis — 60 євро, коли твоя стипендія DAAD 850 євро +, нехай ще, Deutschlandstipendium (300 євро) — дуже різні порядки цін. Відвалити 10% місячного доходу за поїздку на таксі два боки — молодий європейський науковець собі такого не дозволить.
  • - Оскільки від студ. містечок до цивілізації часто ще треба добиратись, то студентам більшу частину вільного часу доводиться тусити або в кімнатах, або в бібліотеках, або, в крайньому випадку, на університетських нетворкінг-сесіях та клубах імігрантів. На sightseeing час випадає хіба на вихідних.
  • - Нетворкінг-сесії та клуби імігрантів створюють вимушений та невимовно-дивний сектантський вайб.
  • - Розповсюдженість наркотиків та протилежне ставлення до цього явища у різних народів (наприклад, сингапурців і вірмен) створює додаткове підгрунтя до конфліктів.


Слуга корпорацій


Цим шляхом іде людина, якій диплом біолога потрібен з наступних причин:

  1. Влаштуватись “до мами в фірму дірєктором”;
  2. Щоб залишитись працювати в університеті/інституті і розвивати академічно-наукову кар’єру далі;
  3. Найкращий, найвитратніший та найбільш лютий варіант — створити свою біотехнологічну контору.

Хоч варіанти здаються досить строкатими та суттєво відмінними між собою, їх об’єднує в єдину категорію одне: перш ніж почати будувати кар’єру біолога, освітню вертикаль бажано пройти повністю, від бакалавра до PhD (забере ще 4 роки, суттєво розширить спектр можливої діяльності та кількість контактів). Образливо бачити як людям з величезним польовим чи асистентсько-лабораторним досвідом відмовляються платити нормальні гроші та віддавати нормальні вакансії виключно через те, що у них нема корки магістра, хоч фактична різниця між бакалавром 4-го курсу та випускником магістратури — суто номінальна. І навіть більше: якщо порівнювати двох однолітків-біологів, магістра та бакалавра, що брав “геп єр на 2 роки”, але залишився працювати у сфері, то у бакалаврів-лаборантів нерідко можна спостерігати більшу кількість поставлених методів та розвинених навичок, оскільки вони 2 роки не відволікались на теоретичні заняття, заліки та застарілі “лабораторні роботи №265”. То що ж робити? Варіант 1: знайти магістерську програму, що приділяє максимум уваги розвитку практичних навичок і довчитись з, наприклад, бакалавра-біофізика до магістра молекулярного фізіолога. Варіант 2: обрати магістерські спеціальності, типу “менеджер природоохоронної діяльності” чи “менеджер систем охорони здоров’я” — круті та досить рідкісні корки, які відкривають доступ до роботи на керівних посадах у комітетах з нормальним пей-чеком. Не варто ними нехтувати — краще підвищити стелю своїх професійних можливостей. Додатково це стане в нагоді якщо, після магістратури, ви раптом вирішите перестати займатись фундаментальною наукою. Не зайвим буде згадати також про те, що більша частина навчальних, соціальних та академічних грантів створює пільги саме для студентів, що планують вступати отримувати степені магістрів.

Якщо такі класні пропозиції і варіанти працевлаштування стають доступними після магістратури, то навіщо ж отримувати PhD?

  1. Мужики зрозуміють
  2. Після захисту PhD у вас з’являється поки що практично довічне право поїхати працювати post-doc’ом у будь-яку країну, що має задекларований попит на ваші академічні та дослідні навички. Бонус: можете брати участь в колабораціях з іншими PhD, яким цікава ваша спеціальність.
  3. Сам вступ на PhD — це чергова, але ще не остання можливість все ж таки поїхати подивитись світ та пожити в інших країнах, якщо ви знехтували цим вибором на магістратурі.
  4. Ні багато, ні мало: ви отримуєте задекларований статус дуже сфокусованого фахівця у певній галузі. Можете торгувати вебінарами для лікарів, агрономів, ветеринарів чи чим ви там полюбляєте займатись.
  5. Якщо ви й так працюєте в інституті інженером, асистентом чи лаборантом, і не плануєте нічого змінювати ще 10-15 років — є сенс податись на PhD, отримати грантування, захистити дисер і надалі, принаймні, ви матимете змогу оголошувати та розпочинати власні наукові проекти, а не просто приєднуватись до діючих.


Дисклеймер: про брейн-дрейн


Головною причиною брейн-дрейну в Україні є не ця стаття і навіть не “східно-західно-орієнтована молодь”, яка тільки й думає, як би звалити в Європу, Америку, на Тайвань, Сингапур чи в Японію. Звісно, звісно. Адже еміграція — це ж безкоштовно, легко і ні разу не ризиковано. Ні, совкозаври. Емігрувати — витратно (перший семестр скрізь треба жити за свій рахунок, тобто взяти 5-10 тисяч євро в борг і сподіватись, шо його покриватиме стипендія), ненадійно (косяки як в плануванні проектів, так і в стосунках між людьми — нормальна і типова справа; вас можуть виперти з лаби, а заодно й з програми й країни — за конфлікт з керівником або дуже епічний фейл). Щоб “поконфліктувати” — не обов’язково бути неадекватним буяном. Ви приїзжаєте в країну, бачите людей, з якими листувалися, вперше. І.. якось взаємно (або не взаємно) розумієте, що ви одне одному виявились чужі і неприємні. Еміграція — це відчай. Емігруючи, ти йдеш на ризик влетіти на час та гроші (найчастіше — навіть не свої), підставити себе та підставити свою сім’ю. Але, в обмін на цей ризик, ти отримуєш те, чого принципово не знайдеш в більшості науково-дослідних установ України (на щастя, з рештою сфер не все так зле) — ілюзію, шо все буде добре. Шо ти надірвешся, але станеш частиною системи, яка тебе підтримає і захистить. Шо все буде не дарма. Чому так вийшло? Швидше за все, тому що, аби стати директором, бажано бути академіком, а найбільш юним академікам — під 60. Серед них дійсно є круті та прогресивні, ви їх знаєте, але на увесь НАН України цього не вистачає. Напевно, структуру потрібно реформувати ззовні. Цим реформам сприяють ГО, НГО та закордонні грантові організації. Але динозаври чинять опір та, поки що, перемагають.

Рептилії з вищого керівництва українських науково-дослідних інститутів взагалі навіть не стараються давати надії на успіх. Вони живуть у світі власних, інших ілюзій — в реаліях “красної” країни, яка давно померла. У якій вони вже все опублікували та всього досягли. Ментальна імпотенція вилазить з голови і осідає на облізлих стінах та затхлих приміщеннях: не примножує, не підтримує і не створює, не робить ремонт, навіть якщо на це є гроші, не закуповує нового обладнання чи навіть меблів — навіщо, якщо “вот в наше врємя” і “раньше било лучше”. Навіщо, якщо їм вже за 70, а тут треба приходити на роботу та читати чи хоча б просто підписувати якісь листи на закупівлі в казначєйство. Кожного такого пєнса глибоко гріє думка, що інститут помре разом з ним.

Саме тому “радикальна наукова молодь” бере ситуацію в свої руки та покращує те, що може — безпосередньо своє життя. Нема сенсу сперечатись з напівдохлим упирем, якщо в цей час можна поставити форез у чистій лабі: комерційній чи закордонній.