Нана і Лулу — близнюки, що народилися у жовтні минулого року у Китаї. Ці дівчата своїм народженням зробили справжній переворот у сучасній генетичній практиці. Адже, як стверджує професор Хе Цзянкуя, ці близнюки є першими людьми з редагованим геномом. У своєму інтерв’ю для The Associated Press вчений зазначив, що за допомогою інструменту CRISPR-Cas9, він вніс у клітини зародкової лінії мутований ген CCR5. Саме він кодує білок, який “закриває” рецептори клітин, до яких може приєднуватися ВІЛ. У ряді країн генетичне редагування вважається незаконним, адже зміна ДНК може проявитися ще й і у наступному поколінні та мати негативні наслідки. Проте, цей прецедент змусив переосмислити ключові засади моралі та біоетики в цілому. Не дивно, що такий експеримент світовою спільнотою був сприйнятий неоднозначно. Хтось схвалював такі дослідження, зважаючи лише на позитивні аспекти. A хтось, навпаки, вважав такі дії неетичними та навіть аморальними.
Передостання інстанція
З одного боку, вдале виправлення генетичних дефектів дає надію на видужання людям з розладами аутистичного спектру, серповидноклітинною анемією, кістковим фіброзом та багатьом іншим. З іншого, сучасні методи генетичної інженерії, не зважаючи на інтенсивний розвиток, все ж не здатні гарантувати повного одужання та відсутності побічних ефектів після подібного втручання в людський організм. Я вважаю, що експериментування з людським геномом поки що не можна визначити з позиції «етичності» через відсутність реальних підтверджених випадків його редагування. Проте, при впровадженні генної інженерії у практику не виключений ризик виникнення соціальної нерівності та/або категоричного неприйняття «людськості» осіб зі зміненим геномом. По-перше, передові технології генетичного редагування будуть доступні лише обмеженій кількості людей. Як наслідок, існуюча соціальна «прірва» між багатими і бідними верствами населення буде безупинно зростати. Подібні етичні міркування виклав С. Хольм у своїй статті «Генетична інженерія та розділення Північ-Південь». Автор зазначив, що генетичні методи, які мають на меті покращення фізіологічного стану людини, є надзвичайно корисними. Проте, загроза у їхньому активному використанні полягає не тому, що це неетично або небезпечно, а у тому, що це призведе до серйозної та неповоротної несправедливості, нерівномірному розподілі «благ» генної інженерії між людьми з різним соціальним статусом.
Політика дискримінації
Крім соціальної нерівності на побутовому рівні, більш серйозною загрозою може бути впровадження політики, заснованої на дискримінації. Так, крім дискримінації за статевою ознакою, кольором шкіри, релігійною належністю, фізичного стану та віку, людей почнуть розділяти на два принципово інших табори: так званих «генетично покращених» та звичайних людей. На думку Хольма подібна політика мало чим буде відрізнятися від системи африканського апартеїду. По-друге, неправильне трактування досягнень генетичної інженерії, неосвіченість людей у цих питаннях та консерватизм закріпили за цією сферою негативну репутацію. Тож, цілком вірогідно, що сучасне категоричне ставлення до генно-модифікованих продуктів може перейти і у людські відносини. Прикладом подібних категоричних тверджень може стати робота Р. Чедвіка «Граючи у Бога». Автор стверджує, що навіть покращення людини за допомогою методів генетичної інженерії, є протиприродним та порушує природний порядок. Проте, згідно з такими міркуваннями «грою в Бога» можна назвати і медицину, яка покликана лікувати людей, продовжуючи цим життя. Ключовим судженням автора є дискримінаційне ствердження про те, що будь-яке втручання у зародкові лінії індивідів зменшує їхню цінність як людських істот.
Консерватизм проти майбутнього
Безперечно, вказані тези є лише теоретичними здогадками та припущеннями, які не підкріплюються реальними випадками. Так, можливо, народження Нани та Лулу дійсно стане першим прецедентом за усю історію людства, проте однозначно стверджувати про неминучу шкоду впровадження генної інженерії у медичну практику на даному етапі її розвитку було б неправильним. Я вважаю, що такі дослідження мають проводитися. Проте, на мою думку, редагування геному — це не та технологія, яка буде адекватно оцінена у 21-ому столітті. Для впровадження таких методів, окрім достатнього технічного оснащення, необхідне більш виважене та глибоке розуміння того, що робить нас людьми. Активний розвиток штучного інтелекту уже ставить перед людством подібні питання. Я думаю, що негативне відношення до генно-модифікованих організмів (у тому числі і людей) є ніщо інше, як категоричне «ні» на твердження «змінений(-на) Я — це все одно Я». Тому усі упередження та страх (а саме це лежить в основі перед невідомим) зникнуть після категоричного «так» на попереднє твердження. А Ви залишитесь собою при зміні нуклеотидних послідовностей у власних ДНК?
Дисклеймер
“nA — lU/nA — lU” — стилізація надпису фрази “Нана і Лулу”. A (аденін) та U (урацил) — основи, типові для РНК. L-уридин — технологічно синтезований штучний ентантіомер урацилу, в біосинтетичному РНК не трапляється.
Джерела
- Інтерв’ю з Хе Цзянкуя в The Associated Press
- Р. Чедвік «Граючи у Бога»
- Søren Holm ‘Genetic engineering and the North-South divide’
- «The blind babymaker», Nature Biotechnology, 2019.
